Image

Між молотом і ковадлом

Візит президента України Володимира Зеленського до США для участі в засіданні Генеральної асамблеї ООН не планувався і не анонсувався як історичний. Але й буденним його також навряд чи можна було б назвати. Адже під час заокеанського вояжу Зеленський мав зустрітися з багатьма зарубіжними лідерами. Звісно, найбільш очікуваною для нього була зустріч з американським колегою Дональдом Трампом. У вересні цього року їм не вдалося поспілкуватися у Варшаві, куди Трамп не приїхав через буревій «Доріан», але в Нью-Йорку лідери двох країн нарешті мали нагоду для перемовин.

Зустріч під акомпанемент скандалу

Зрозуміло, що Генасамблея ООН – це не той формат, коли можна ґрунтовно і предметно обговорювати питання міждержавних відносин – хіба перекинутися словами, як кажуть дипломати, «на полях» заходу. Та водночас це добра нагода зав’язати робочі й особисті стосунки між лідерами країн і бодай намітити порядок денний для наступного повноцінного діалогу. Зеленський і Трамп таки зустрілися. Ця зустріч видалася аж ніяк не короткою, пересічною і протокольною. Уваги до неї було більше, ніж до виступу Зеленського в ООН, бо відбулася вона на тлі чергового політичного скандалу в США, у якому чималу роль зіграла й Україна, знов опинившись на перших шпальтах преси.

Раніше була гучна історія з колишнім керівником виборчого штабу Трампа і політтехнологом Партії регіонів Полом Манафортом, що закінчилася тюремним терміном для останнього. Нині в центрі уваги липнева телефонна розмова американського й українського лідерів. Під час неї Трамп начебто тиснув на свого колегу, аби зібрати компромат на політичного суперника, ексвіцепрезидента США Джо Байдена, потенційного кандидата на посаду президента від демократів. Ця історія виринула в медійному просторі завдяки анонімному співробітникові спецслужби, який працював у Білому домі й доповів про неї керівництву. Але її вирішили «зам’яти», не надаючи їй розголосу.

Згодом долучилися впливові суспільно-політичні ЗМІ, неабияк активізувалися комітети Палати представників Конгресу США, більшість в якій належить демократам. Із подачі спікерки Палати Ненсі Пелосі пролунало слово «імпічмент». Опоненти Трампа зажадали від нього оприлюднення стенограми розмови із Зеленським, аби отримати підтвердження своїх підозр. Американський лідер у звичній манері відбивався від закидів демократів, розповідав про «полювання на відьом» і роздумував про те, чи потрібно надавати публічності перемовинам з українським колегою. Зрештою, Білий дім оприлюднив стенограму, що пролила світло на залаштунки світової політики.

Текст розмови миттєво почали розбирати і коментувати журналісти, експерти й політики. Із президентської адміністрації республіканцям розіслали «темники» з тезами, що говорити про дзвінок, але помилково лист відправили в офіс демократів і навіть марно намагалися його відкликати. Попри завищені очікування, ця інформація не стала великою сенсацією. Однак побачимо, чи призведе вона до реального імпічменту, тінь якого постійно переслідує Трампа протягом усієї каденції. Принаймні демократи намагатимуться витиснути максимум із цієї ситуації.

Набагато важливішими є наслідки цієї історії для України, для якої критично важливо мати добрі відносини зі США. Одним з негативних результатів так званого Ukraine gate уже стала відставка спеціального представника Держдепу з питань України Курта Волкера, котрого хочуть заслухати в комітеті із закордонних справ Палати представників в межах розслідування імпічменту. У черзі також державний секретар Майк Помпео, посол США в ЄС Ґордон Сондленд і колишня амбасадорка США в Києві Марі Йованович. А ще, як зауважує The New York Times, останнім часом з посад пішли радник з питань національної безпеки Джон Болтон, директор з питань Європи та Росії в Раді національної безпеки Фіона Гілл, директор Національної розвідки Ден Коутс, які були на боці України в конфлікті з РФ. Це не прямий наслідок скандалу, проте важливий пазл загальної картини.

Випробування виборами

«Що б далі не відбувалося, в історії Сполучених Штатів Україна залишиться як країна, що призвела до початку процедури імпічменту президента США. Не дуже весела перспектива. Але тепер усі розуміють, на що ми здатні», – написав із сумною іронією у Twitter’і ексміністр закордонних справ Павло Клімкін.

І тут особливо не позаздриш українському керівництву, яке опинилося між молотом і ковадлом. Національний інтерес диктує Києву необхідність заручитися двопартійною підтримкою і республіканців, і демократів. А ставки на один із таборів можуть негативно позначитися на міждержавних відносинах. Це довела історія з виборчою кампанією 2016 року, коли ексцентричного Трампа не сприймали всерйоз в Україні та пов’язували надії із системною і зрозумілою політикинею Гілларі Клінтон.

Українські олігархи фінансували її фонд, депутати-єврооптимісти оприлюднювали компромат на Манафорта, який «кував» перемогу Віктора Януковича на президентських виборах-2010, новостворене НАБУ мало неабияку протекцію американської амбасади в Києві та підігравало демократам. Особливо активних викривачів Манафорта адвокат Трампа Рудольф Джуліані якось назвав «ворогами президента». І це, зокрема, вплинуло на політичну кар’єру екснардепа Сергія Лещенка, якого, підозрюємо, саме тому й не взяли в команду Зеленського.

Несподівана ж перемога Трампа змусила українських політиків вибудовувати нові відносини, перевзуватися на льоту і запобігати ласки перед новою республіканською адміністрацією. Причому не завжди вдало і зграбно, як це сталося у випадку з інтерв’ю колишнього генерального прокурора Юрія Луценка виданню The Hill, у якому він заявив, що посольство США в Україні складає списки недоторканних політиків й активістів. А в розмові на радіо «НВ» Луценко наголосив, що в «комірній книзі» Партії регіонів немає особистого підпису Манафорта.

Або у випадку зі скандальною колонкою Віктора Пінчука у The Wall Street Journal «Україна має піти на болісні компроміси заради миру з Росією», у якій бізнесмен і філантроп запропонував список поступок, на які міг би піти Київ: тимчасово відмовитися від вступу в ЄС, на десятиліття забути про Крим, провести вибори на окупованих територіях, відступити з курсу на інтеграцію в НАТО в обмін на чіткі гарантії безпеки. Цей меседж добре вписувався в контекст big deal (великої угоди) між США і РФ, за яку на початку своєї каденції активно виступав Трамп. Імовірно, Пінчук, публікуючись у впливовому західному виданні, розраховував на те, що його сигнал почують й оцінять у Вашингтоні.

А там є свої інтереси. Наближення президентської кампанії-2020 лише посилюватиме політичну напругу. Команда республіканців зацікавлена в перемозі власного кандидата та хоче «збити» суперника з Демократичної партії, використовуючи проти нього українське питання. Замість російської змови – українська. Корупція і зв’язки з поганими хлопцями мають кинути тінь на репутацію родини і самого Байдена та можуть коштувати йому номінації.

Але раптом він переможе. І як тоді діяти Києву? На яке поглиблення військово-технічної та економічної співпраці можна розраховувати? Тим більше, пам’ятаючи про те, як Байден раніше працював з Україною, коли від його позиції залежала доля генпрокурора і виділення 1 млрд дол. кредитних гарантій. Про це він розповідав без дипломатичних реверансів.

Тому в цій ситуації українському керівництву варто поводитися виважено й обережно, не підіграючи жодному з таборів американського істеблішменту. Це надзвичайно складне завдання для політично недосвідченої команди на Банковій, де великі сподівання пов’язують з особистою харизмою її господаря і навіть називають його «одним із найкращих лідерів сучасного світу».

Однак лише цього замало. Потрібна системна і професійна робота і з Білим домом, і з Держдепом, і з Конгресом. А також необхідно вирішити питання із призначенням українського посла в США й американського – в Україні, відсутність яких навряд чи позитивно впливає на двосторонні відносини. Тим паче, коли йдеться про їхній стратегічний характер і справжнє, не декларативне перезавантаження.

Вибір редактора

Image

Пристайко окреслив головну "червону лінію" на переговорах "нормандської четвірки"

Міністр закордонних справ України Вадим Пристайко назвав головним завдання на Нормандському саміті повернення під контроль української влади окупованих територій

Підписатись

Підпишись якщо хочеш отримувати самі популярні та свіжі новини на свою пошту. Тільки саме популярне та актуальне.